Brief Galyna Loginova Solovei

Brief van Galyna Loginova Solovei uit Kuyiv. Zij verblijft bij een gastvrije familie in Lelystad en doet een oproep aan haar landgenoten. Deze brief las zij voor tijdens een benefietconcert van het Almeers Jeugd Symfonie Orkest op 27 maart in Almere.

De originele tekst van de brief staat hier. Оригінал тексту тут.

Nederland helpt Oekraïne - Galyna Loginova Solovei

Galyna Loginova Solovei. (eigen foto)

Voor Oekraïners die de oorlog moeten ontvluchten

Niemand is van plan een vluchteling te worden. Zelfs als de oorlog al is losgebarsten, wanneer de geboorteplaats wordt gebombardeerd en het luchtalarm klinkt, hopen we er nog het beste van.

Tot voor kort geloofden we dat onze stad aan de belegering zou ontsnappen, dat ons appartement niet door een raket zou worden geraakt, dat we thuis veiliger zouden zijn dan buiten.

We sloegen voedsel in en vulden alle emmers met water. We gingen naar de schuilkelder als de sirenes klonken, we stonden in de rij voor de producten die schaars zijn, we gingen het huis niet uit als de avondklok werd aangekondigd. We gingen nergens heen en bleven thuis.

Velen van ons hebben familieleden of vrienden in het buitenland. De landen waarmee we de meeste banden en contacten hebben, ook vriendschappelijke of familiale, zijn onze buurlanden. De grenzen van Rusland en Wit-Rusland zijn in gevaar, ‘broederlijke’ naties zijn moorddadige volkeren of stille moordenaars geworden.

Het pad voor Oekraïense vluchtelingen ligt in het westen. Allereerst naar Polen, maar ook naar Tsjechië, Slowakije, Duitsland, Frankrijk, Italië, Spanje, Portugal, waar Oekraïners traditioneel werkten na de ineenstorting van de Sovjet-Unie, waarvan we de taal kennen, waar we familieleden en vrienden hebben.

Ik besloot mijn drie dochters te redden van het gebombardeerde Kiev nadat we een week lang naar explosies en sirenes hadden geluisterd. Ik realiseerde me dat mijn meisjes moeten overleven en hun psyche moeten behouden voor de toekomst van ons land. In eerste instantie dacht ik eraan om naar Lviv te verhuizen.

Ik realiseerde me al snel dat dit geen optie was, omdat de stad al vol was en vluchtelingen eindeloos bleven komen.. Mijn voormalige klasgenoot, met wie ik ooit in Zuid-Korea heb gestudeerd, nodigde mij en mijn drie dochters uit om tot 'totdat de oorlog voorbij is' in zijn ouderlijk huis in Nederland te wonen. Ik was ervan overtuigd dat het voor twee of drie weken zou zijn, maar het blijkt anders. Poetins oorlog tegen Oekraïne houdt niet op.

Op 21 maart zijn er al 3,3 miljoen vluchtelingen uit Oekraïne in de Europese Unie. Landen als Polen (2 miljoen Oekraïense vluchtelingen) en Tsjechië (250.000) kunnen geen mensen meer opnemen. Nederland is solidair met Oekraïne en staat klaar om hulp te bieden aan Oekraïners in nood. Dit is het officiële standpunt van de minister-president van Nederland, Mark Rutte.

Wees niet bang dat je geen Nederlands kent. Alle inwoners van Nederland spreken vloeiend Engels. Nederland is klaar om 50.000 vluchtelingen uit Oekraïne op te vangen. Je wordt hier niet geïsoleerd, want je gaat niet in vluchtelingenkampen wonen, maar bij een Nederlands gezin. Na inschrijving heb je recht op een zorgverzekering en financiële hulp.

De houding ten opzichte van Oekraïners is in Nederland buitengewoon vriendelijk. Vanwege ongekende situatie wordt de procedure voor Oekraïense kinderen om naar lokale scholen te gaan momenteel vereenvoudigd.

Ik ben Nederland, de geweldige familie waar we nu in zijn, aan de Europese naties die de levens van de Oekraïners redden dankbaar. Ik vraag mijn landgenoten, moeders die beslissingen nemen voor hun hele gezin, voor het welzijn van hun eigen kinderen, om te vertrouwen en te geloven. Ik vraag u om tijdens de oorlog Nederland als gastland te kiezen, om de ongelooflijke druk op Polen en Tsjechië, Litouwen en Estland te verlichten.

Galyna

Для українців, що змушені втікати від війни

Ніхто ніколи не планує бути біженцем. Навіть коли війна уже спалахнула, коли рідне місто бомблять і лунає повітряна тривога, ми усе ще сподіваємося на краще. До останнього віримо, що наше місто омине облога, що наше помешкання не зачепить ракета, що вдома нам безпечніше, аніж поза ним. Ми трохи запасли продуктів і поналивали води в усі відра. Ми спускаємося у сховище після звуків сирени, ми стоїмо у чергах за продуктами, яких починає бракувати, ми не виходимо з дому, коли оголошують комендантську годину, але вирішуємо нікуди не їхати, вирішуємо перечекати вдома

Ми віримо в Збройні Сили України, ми віримо в нашу перемогу. Але наші воїни просять нас, мирних мешканців, жінок, дітей, літніх людей, щоб ми евакуювалися з лінії вогню, щоб не дозволити ворогам, котрі діють як терористи, використати нас як заручників. Ми чуємо наших воїнів, ми знімаємося з місця.

Коли ж все таки доводиться залишати рідні стіни, ми хапаємо найдорожче – дітей, стареньких батьків, домашніх тварин і документи й біжимо кудись «недалеко», на захід України, щоб якомога швидше повернутися назад. Ми бачимо, що там уже все переповнене, що людям уже немає де жити, що внутрішніх переселенців у західних областях уже більше, аніж місцевих мешканців. І ми вирішуємо рухатися далі, далі на захід. Ми мусимо бігти, щоб врятувати своїх дітей від війни. Ми стаємо біженцями. Важко сприймати це слово, важко приміряти його до себе. Важко прийняти цю реальність.

У багатьох з нас є родичі чи друзі за кордонами України. Країни, з якими у нас найбільше зав’язків і контактів, у тому числі й дружніх чи родинних – це сусідні до нас держави. Російський і білоруський кордони випромінюють небезпеку, «братні» народи стали народами вбивцями чи мовчазними посіпаками вбивць. Шлях для українських біженців лежить на захід. Насамперед до Польщі, але також і до Чехії, Словаччини, Німеччини, Франції, Італії, Іспанії, Португалії, де традиційно після розпаду Радянського Союзу працювали українці, чию мову ми знаємо, де у нас якщо не родичі, то знайомі.

Я вирішила рятувати трьох своїх доньок з бомбардованого Києва, тиждень вислуховуючи вибухи і сирени. Я зрозуміла, що мої дівчатка мають вижити і зберегти психіку заради майбутнього нашої держави. Спочатку думали пересидіти у Львові. Дуже швидко зрозуміли, що це не варіант, адже місто вже й так було заповнене, а біженці все прибували і прибували без кінця. Мій колишній одногрупник, з яким ми колись навчалися в Південній Кореї, запропонував мені і трьом моїм донькам пожити у домі його батьків у Нідерландах аж до того часу «поки не закінчиться війна». Я була переконана, що це на 2-3 тижні, але вийшло інакше. Війна Путіна проти України не закінчується.

У країнах Європейського Союзу станом на 21 березня уже налічується 3,3 мільйони біженців з України. Такі країни як Польща (2 млн українських біженців) і Чехія ( 250 тисяч) вже не можуть приймати людей. Нідерланди висловлюють солідарність з Україною і готові надати допомогу українцям, які цього потребують. Це цілком офіційна позиція, висловлена прем’єр-міністром Нідерландів Марком Рютте.

Не варто боятися того, що ви не знаєте нідерландської мови. Усі мешканці Нідерландів вільно володіють англійською. Нідерланди готові прийняти 50 тисяч втікачів з України. Ви не будете тут ізольованими чи дегуманізованими, адже будете проживати не в окремо виділеному для біженців просторі (жодних таборів для біженців!), а в нідерландській сім’ї. Після реєстрації ви отримаєте право на медичне страхування і фінансову допомогу. Ставлення до українців тут надзвичайно доброзичливе. Оскільки ситуація безпрецедентна, зараз вирішується процедура вступу українських дітей до місцевих шкіл.

Мене переповнює вдячність до Нідерландів, до прекрасної родини, в якій ми зараз перебуваємо, до усієї родини європейських народів, яка підтримує, яка рятує життя українців сьогодні. Я прошу своїх співвітчизниць, мам, що приймають рішення за всю свою родину, за добробут власних дітей, довіритися і повірити. Прошу обрати Нідерланди країною свого перебування на той час, поки триває війна, задля того, щоб послабити неймовірних тиск на Польщу й Чехію, на Литву й Естонію.